ЧИСЛО СІМ
У сивій давнині числам надавали велике значення.
Кожен народ мав щось схоже на філософію, але всі вони високо шанували числа у їх застосуванні до релігійних обрядів, символів, догматів, встановлення святкових дат і навіть у географічному розташуванні імперій. Містична система чисел Піфагора, що з’явилася понад шістсот років до Р.Х., не була новинкою. Окультне значення чисел і їх комбінацій було предметом роздумів мудреців усіх народів; і недалеко той день, коли, змушений вічним циклічним обертанням подій, наш досі скептичний, невіруючий Захід буде вимушений визнати, що в регулярній періодичності вічно повторюваних подій присутнє дещо більше, ніж просто сліпий випадок.
Західні науковці вже починають це помічати.
Нещодавно вони навострили вуха і занурилися в роздуми про цикли, числа і все те, що ще недавно було віддано забуттю у старих коморах пам’яті, які ніколи не відмикаються, хіба що з наміром посміятися над грубими дурними забобонами наших ненаукових предків.
Як одну з таких новинок найстаріший німецький суспільно-політичний журнал Die Gegenwart опублікував серйозну наукову статтю про «значення числа сім», представивши її читачеві як «культурно-історичне есе». Процитувавши з неї кілька уривків, додамо до цього ще кілька слів. Автор каже:
«Число сім визнавалось священним не лише всіма цивілізованими народами античності та Сходу, а й глибоко шанувалось навіть пізнішими народами Заходу. Астрономічне походження цього числа не викликає сумнівів. Людина, що з незапам’ятних часів відчувала свою залежність від небесних сил, завжди й у всьому підпорядковувала землю небесам. Отже, найбільші й найяскравіші світила в її очах ставали найважливішими і найвищими силами; такими були планети, яких весь античний світ нараховував сім. З часом вони стали сімома богами. У єгиптян було сім первісних вищих богів, у фінікійців – сім кабірів, у персів – сім священних коней Мітри, у парсів – сім ангелів, що протистоять сімом демонам, а також сім небесних осель, що відповідали сімом нижнім сферам. Щоб ясніше уявити цю ідею в конкретній формі, сім богів часто зображували як семиголове божество. Все небо підпорядковувалося сімом планетам, тож майже у всіх релігійних системах ми знаходимо сім небес».
Віра брахманічної релігії в сім лок (сфер) не змінила давньої філософії, і — хто знає? — сама ідея могла зародитися в Ар’яварті — колисці всіх філософій і матері всіх наступних релігій! Якщо єгипетська доктрина метемпсихозу — переселення душі — навчала про існування семи станів очищення і послідовного удосконалення, то справедливо й те, що буддисти запозичили у аріїв Індії, а не з Єгипту, уявлення про сім стадій послідовного розвитку безтілесної душі, що алегорично відображається у сімох ярусах і парасольках пагоди, які поступово зменшуються до вершини.
У містичному шануванні Мітри було «сім врат», сім вівтарів і сім таїнств. Священники багатьох східних народів поділялися на сім ступенів, сім сходинок вели до вівтарів, а у храмах горіли свічки в свічниках з сімома гілками. Деякі масонські ложі й нині мають сім і чотирнадцять ступенів.
Сім планетарних сфер були зразком для державних поділів і організацій. Китай поділявся на сім провінцій, стародавня Персія — на сім сатрапій. За арабською легендою, сім ангелів охолоджують Сонце льодом і снігом, щоб воно не випалило Землю, а сім тисяч ангелів щоранку приводять Сонце в рух. Дві найдавніші річки Сходу — Ганг і Ніл — мають по сім гирл. У Стародавньому Сході було сім головних річок (Ніл, Тигр, Євфрат, Оке, Джаксартез, Араке і Інд), сім знаменитих скарбів, сім міст, повних золота, сім чудес світу і так далі. Число сім відігравало визначну роль і в архітектурі храмів і палаців. Славетна пагода Чурингам оточена сімома квадратними стінами, пофарбованими у сім різних кольорів, а посеред кожної стіни стоїть семиярусна піраміда; так само в допотопні часи храм Борсиппа — нині Бірс-Німруд — мав сім ярусів, що символізували сім концентричних кіл семи сфер, кожне з яких було зведено з порожнистої цегли та металу, що відповідали кольору планети, яка управляла сферою, яку цей ярус уособлював.
І нам кажуть, що все це — «залишки язичництва», сліди «давніх забобонів, які, мов сови та кажани темних підземель, розлетілися перед сліпучим світлом християнства, щоб більше не повертатися», — твердження, яке занадто легко спростувати. Автор розглянутої статті зібрав сотні прикладів, що доводять, що не лише християни давнини, а й навіть сучасні християни шанують число сім, і так само свято, як і раніше, хоча насправді таких прикладів можна знайти тисячі. Починаючи від астрономічних і релігійних підрахунків давніх римлян-язичників, які ділили тиждень на сім днів і шанували сьомий день як найсвятіший — Sol, тобто день Сонця, присвячений Юпітеру — і на честь цього дня всі християнські народи, особливо протестанти, і дотепер здійснюють богослужіння. Якщо ми випадково почуємо, що це йде не від римлян-язичників, а від євреїв-монотеїстів, то чому ж тоді сьомим днем вважається не субота — справжній «саббат», а неділя — день Сонця?
Якщо Рамаяна згадує про сім ярдів у резиденціях індійських царів, а до знаменитих храмів і міст давнини зазвичай вели сім воріт, тоді чому у Х столітті християнської ери жителі провінції Фрисландія строго дотримувалися числа сім у поділах своїх провінцій і вимагали пожертв у розмірі семи пфенінгів? Священна Римсько-Християнська Імперія мала сім курфюрстів, тобто виборців. Угорці емігрували під проводом семи князів і заснували сім міст, відомих як Семиграддя (теперішня Трансільванія). Якщо Рим язичників був побудований на семи пагорбах, то Константинополь мав сім назв — Візантія, Антонія, Новий Рим, місто Костянтина, Відділяюче Частини Світу, Скарб Ісламу, Стамбул — а також, на додаток до всіх інших, звався містом на семи пагорбах і містом семи веж. За уявленнями мусульман, «його оточували сім разів і взяли через сім тижнів сьомий султан Османської імперії». За уявленнями східних народів, сім планетарних сфер відповідають сімома кільцями, які жінки носять на семи частинах тіла: голові, шиї, руках, ногах, вухах, носі, навколо талії, і ці сім кілець (або кругів) женихи Сходу й досі дарують своїм нареченим; перські пісні прославляють красу жінки, приховану в сімох чарівностях.
Сім планет завжди залишаються на однаковій відстані одна від одної і рухаються по одній і тій самій орбіті — звідси ідея про вічну гармонію Всесвіту, навіяна цим рухом. У зв’язку з цим число сім стало особливо священним і назавжди зберегло важливе значення для астрологів. Піфагорійці розглядали число сім як образ і модель божественного устрою і гармонії в природі. Це було число, що містило в собі дві священні трійки, або «тріади», до яких додавалась «одиниця» — божественна монада: 3 + 1 + 3. Як гармонія природи звучить на клавіатурі космосу серед семи планет, так і гармонія чутних звуків проявляється в меншому масштабі, в межах музичної гами з вічно повторюваних семи тонів. Звідси й сім флейт у гортані бога Пана (Природи), зі поступово зменшуючимися розмірами, що символізують відстані між планетами та між ними і Землею, а також семиструнна ліра Аполлона. Число сім, утворене додаванням числа три (символ божественної тріади у всіх народів — як християн, так і язичників) і числа чотири (символ космічних сил або елементів), символічно вказує на союз Божества і Всесвіту; ця піфагорійська ідея була використана християнами — особливо в середньовіччі — які широко застосовували число сім у символізмі культової архітектури. Так, наприклад, знаменитий Кельнський кафедральний собор і домініканська церква в Регенсбурзі виявляють це число в найдрібніших архітектурних деталях.
Не менше значення має це містичне число у світі інтелекту і філософії. Греція мала сім мудреців, християнське середньовіччя — сім вільних мистецтв (граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику, астрономію). Мусульманський шейх-уль-іслам на кожне важливе зібрання скликає сім «улемів». У середньовіччі присяга давалась перед сімома свідками, а самого присягаючого сім разів окроплювали кров’ю. Релігійні процесії обходили храми сім разів, і перед тим як дати обітницю, віруючі мали сім разів схилити коліна. Паломники-мусульмани, прибувши до Мекки, обходять Каабу сім разів. Священні посудини виготовлялися із золота і срібла, семижди очищених. Для стародавніх германських трибуналів вибирали місце біля семи дерев, під якими сиділи сім «Schoffers» (суддів), що вимагали сім свідків. Злочинцю загрожувало семикратне покарання; і як наказувалося семикратне очищення, так обіцяли і семикратну нагороду добродійним. Кожен знає про величезне значення, яке на Заході надавали сьомому синові сьомого сина. Усі міфічні персонажі зазвичай мали семеро синів. У Німеччині король, а нині імператор не може відмовити в проханні стати хрещеним батьком сьомому синові, навіть якщо він бідний. На Сході під час примирення або підписання мирного договору правителі дарують один одному або сім, або сорок дев’ять (7x7) дарів.
Щоб навести приклади того, що охоплює це містичне число, знадобилася б ціла бібліотека. На завершення наведемо лише кілька прикладів із царини демонічного. За авторитетними джерелами — християнським духовенством старовини — договір із дияволом містив сім пунктів, укладався на сім років і підписувався укладачем сім разів; усі чаклунські зілля, приготовлені за допомогою ворога людського роду, складалися з семи трав; виграє лотерейний квиток, витягнутий семирічною дитиною. Легендарні війни тривали сім років, сім місяців і сім днів, а воїнів було сім, сімдесят, сімсот, сім тисяч і сімдесят тисяч. Принцеси у казках перебували під чарами сім років, а чоботи знаменитого кота маркиза де Карабаса були семимильними. Стародавні поділяли людське тіло на сім частин: голова, груди, живіт, дві руки і дві ноги; а людське життя поділялося на сім періодів. У немовляти зуби прорізуються на сьомому місяці; сідати дитина починає після чотирнадцяти місяців (2x7); ходити — після двадцяти одного місяця (3x7); говорити — після двадцяти восьми місяців (4x7); перестає смоктати материнську груди — після тридцяти п’яти місяців (5x7); у чотирнадцять років (2x7) починається остаточне формування; у двадцять один (3x7) — перестає рости. Середній зріст людини, поки людство не виродилося, становив сім футів; тому стародавні закони Заходу наказували, щоб садові огорожі були сім футів заввишки. У спартанців і стародавніх персів навчання хлопчиків починалося у віці семи років. А згідно з християнськими релігіями — римо-католицькою та грецькою — дитина не несе відповідальності за жодний злочин, поки їй не виповниться сім років, і це також вік, придатний для початку сповіді.
Якщо індуси звернуться до своїх Ману і згадають, що містять стародавні Шастри, вони без сумніву виявлять джерело всієї цієї символіки. Ніде число сім не відігравало такої визначної ролі, як у древніх аріїв Індії. Варто лише згадати про сім мудреців — Sapta-Rishis, про сім світів — Sapta-Lokas, сім священних міст — Sapta-Puras, сім священних островів — Sapta-Dvipas, сім священних морів — Sapta-Samudras, сім священних гір — Sapta-Parvatas, сім пустель — Sapta-Aranyas, сім священних дерев — Sapta-Vrikshas і так далі, щоб переконатися в правдоподібності цієї гіпотези. Арії ніколи нічого не запозичували, так само як і брахмани, що були надто гордими і винятковими для цього. Ось звідки таємниця і святість числа сім.
Автор: Блаватська Олена Петрівна (Стаття вперше опублікована в журналі Theosophist, Vol. I, № 9, June, 1880, pp. 232-233.)
